Збірна Румунії з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Румунія
Емблема Румунія
Прізвисько Триколірні (рум. Tricolorii)
Асоціація Румунська футбольна федерація
Тренер Румунія Едвард Йорденеску
Найбільше виступів Дорінел Мунтяну (134)
Найкращий бомбардир Георге Хаджі
Адріан Муту
(по 35)
Код ФІФА ROU
Місце в рейтингу ФІФА 46 ▼ 1 (4 квітня 2024)[1]
Домашня
Виїзна
Запасна
Перший матч
Югославія Югославія 1:2 Румунія Румунія
(Белград, Югославія; 8 червня 1922)
Найбільша перемога
Румунія Румунія 9:0 Фінляндія Фінляндія
(Бухарест, Румунія; 14 жовтня 1973)
Найбільша поразка
Угорщина Угорщина 9:0 Румунія Румунія
(Будапешт, Угорщина; 6 червня 1948)
Чемпіонат світу
Виступів 7 (вперше у 1930)
Найвище досягнення чвертьфінал, 1994
Чемпіонат Європи
Виступів 6 (вперше у 1984)
Найвище досягнення чвертьфінал, 2000

Збірна Румунії з футболу (рум. Echipa națională de fotbal a României) — національна футбольна команда Румунії, яка керується Румунською федерацією футболу.

Румунія зіграла свій перший офіційний міжнародний матч у червні 1922 року і швидко стала однією з найкращих збірних Європи. Збірна Румунії була лише однією з чотирьох команд, яка взяла участь у всіх трьох перших довоєнних чемпіонатах світу 1930, 1934 та 1938 років разом зі збірними Бразилії, Франції та Бельгії.

Після Другої світової війни та встановлення у країні комуністичної диктатури, результати збірної значно погіршились, через що Румунія до 1990 року лише по одному разу вийшла до фінальних стадій чемпіонату Європи та світу, при цьому в обох випадках не змогла вийти з групи.

З падінням соціалізму в країні у 1990-х збірна видала свій найкращий період в історії, коли між 1990 і 2000 роками Румунія не пропустила жоден великий міжнародний турнір окрім Євро-1992, при цьому тричі поспіль виходила до 1/8 фіналу чемпіонатів світу. Цей період досяг свого піку на чемпіонату світу 1994 року, коли Румунія під капітанством легенди збірної Георге Хаджі, дійшла до чвертьфіналу, сенсаційно перемігши перед тим Аргентину з рахунком 3:2. Румуни не пройшли до півфіналу лише програвши Швеції в серії пенальті. Тим не менш, цей результат став найкращим в історії збірної. На континентальній першості Румунія показала найкращий результат на Євро-2000, сенсаційно обійшовши Німеччину (1:1) і Англію (3:2) на груповому етапі і вийшовши таким чином з «групи смерті» до чвертьфіналу, де програли майбутньому фіналісту турніру Італії.

Надалі з уходом золотого покоління рівень гри збірної знову погіршився і вона не змогла вийти на жоден чемпіонат світу, а на чемпіонати Європи кваліфіковувалась через раз — у 2008, 2016 та 2024 роках.

Станом на 4 квітня 2024 посідає 46-e місце у рейтингу футбольних збірних світу[1].

Історія

[ред. | ред. код]

Перший матч

[ред. | ред. код]
Форма збірної Румунії у її першому матчі.

1922 року відбулось весілля короля Югославії Олександра I з принцесою Марією Румунською, на честь якого югославський монарх, який був палким прихильником футболу, вирішив провести футбольний матч між збірними своєї країни та країни свої нової дружини[2]. Про подію було оголошено румунською газетою Ecoul Sportiv 28 травня 1922 року: «З нагоди одруження Його Величності Короля Олександра I з Її Королівською Високістю Принцесою Марією Румунською, Його Величність із задоволенням подарував кубок, який носитиме його ім'я, щоб заохотити прогрес футболу в його країні та в країні Його дружини. Цей кубок буде викликом і дістанеться країні, яка виграє його тричі поспіль або п'ять разів загалом»[3].

Гра відбулася на стадіоні СК «Югославія» в Белграді і вона викликала чималий ажіотаж, оскільки на матчі були три королі: Югославії — Олександр I, Румунії — Фердинанд I та Греції — Георг II[4]. Форму для збірної Румунії для цього матчу купив один із її гравців, Елемер Гірш, і вона була нехарактерною для румунської команди, чорно-білою. Вважається, що ці кольори були обрані тому, що Гірш був уболівальником «Універсітаті» (Клуж), яка мала такі кольори. А тренером румунської дружини став Теофіл Морару, колишній важкоатлет, доктор юридичних наук і один із засновників клубу «Універсітатя»[5].

Незважаючи на те, що збірна Румунії до цього часу не провела жодної гри[6], на відміну від югославів, що грали з 1920 року, матч сенсаційно завершився перемогою Румунії з рахунком 2:1. Господарі відкрили рахунок з пенальті на 35-й хвилині завдяки Ярославу Шиферу, але перед перервою Ференц Ронаї зумів зрівняти рахунок також з пенальті, таким чином ставши автором історичного першого голу за збірну Румунії. А на 61-й хвилині Аурел Гуга забив другий гол збірної Румунії, принісши сенсаційну перемогу[7].

Румунська газета Ecoul Sportiv написала після гри: «Румунська представницька команда виграє Золотий кубок Його Величності Короля Олександра, обігравши Югославію з рахунком 2–1. Кубок Короля Олександра буде виставлений протягом тижня в Бухаресті, а потім буде відправлений до Трансільванії, щоб його побачили всі спортсмени»[8]. Югославська газета «Політика» написала після гри: «Вчорашній міжнародний матч між Королівством Румунія та Королівством сербів, хорватів і словенців на Кубок Його Величності Короля Олександра I, здивував не лише гравців, що брали участь, а й весь спортивний світ, який не сумнівався в успіху нашої збірної»[9]. Надалі турнір Кубок дружніх країн став традиційним і нерегулярно у різних виглядах розігрувався між Югославією і Румунією до 1940 року[10].

1920-ті: початок виступів

[ред. | ред. код]
Збірна Румунії на Олімпійських іграх 1924 року.

У вересні 1922 року румунці провели свій другий матч, зігравши внічию 1:1 проти Польщі[11], який став останнім у дебютному році[12], а наступного року зіграли вже чотири матчі[13], в тому числі чергову гру на Кубок короля Олександра. У цій грі 10 червня збірна Румунії зазнала своєї першої поразки в історії, програвши 1:2[14], в результаті чого трофей після одного року в Румунії повернувся на батьківщину.

1924 року збірна Румунії зіграла на своєму першому офіційному турнірі, зігравши у футбольному змаганні Олімпійських ігор у Парижі. На той час чемпіонати світу ще не проводились, тому даний турнір був головним міжнародним футбольним змаганням. Тут румуни в першому ж матчі без шансів розгромно програли Нідерландам 0:6 і вилетіли з турніру[15][16]. Загалом того року збірна зіграла у трьох іграх, усі розгромно програвши[17].

1925 року румуни зіграли лише у двох товариських іграх[18], а 1926 року вчергове зіграли на Кубок короля Олександра. Румунам вдалося виграти 3:2 і знову привести трофей до Румунії[19]. Надалі кубок розігрувався щорічно, але румуни програли усі наступні чотири матч до 1930 року включно[20].

1929 року Румунія розпочала виступи у першому розіграші Балканського кубка, на якому визначалась найсильніша збірна регіону. Турнір, який тривав аж три роки, виграли саме румуни, здобувши 5 перемог у 6 матчах[21].

1930-ті: участь у трьох поспіль чемпіонатах світу

[ред. | ред. код]

Чемпіонат світу 1930

[ред. | ред. код]
Матч Румунії проти Перу на чемпіонаті світу 1930 року. Румунський воротар Йон Лепушняну забирає м'яч до рук у боротьбі з перуанським нападником Хуліо Лоресом.

1930 року пройшов перший розіграш чемпіонату світу, який вирішили провести в Уругваї. Через географічну віддаленість країни-господарки, більшість європейських країн вирішили не брати участь у турнірі[22]. Король Румунії Кароль II, який любив футбол і прийшов до влади незадовго до чемпіонату світу, забажав аби Румунія взяла участь у «мундіалі» в Уругваї, а тому особисто зібрав команду гравців. На той час футбол був аматорським і у гравців були основні місця роботи, тому роботодавцям футболістів наказали дати їм три місяці відпустки, щоб вони встигли поїхати до Південної Америки[23][24]. Зрештою Румунія взяла участь у турнірі, ставши лише однією з чотирьох європейських команд на Кубку разом із Бельгією, Францією та Югославією. Перед турніром тренер збірної Константин Редулеску був доданий до списку суддів змагання і зрештою виконував роль лайнсмена в матчах групового етапу між Аргентиною і Мексикою (6:3)[25][26] та Аргентиною і Францією (1:0)[27], які проводилися в дні, коли Румунія не грала.

Румунія потрапила до групи з країною-господаркою Уругваєм і з ще одною південноамериканською командою, Перу. Матч проти збірної Перу 14 липня 1930 року, зіграний на стадіоні «Посітос» у Монтевідео став першим матчем Румунії на чемпіонатах світу, а також першим в в історії матчем проти неєвропейської збірної. Румунія перемогла з рахунком 3:1 завдяки голам Адальберта Дешу, Константина Станчу та Ніколае Ковача[28]. Згідно з офіційним звітом ФІФА, на матчі були присутні 2459 глядачів[29], але фактична їх кількість складала приблизно 300. Таким чином матч між Румунією та Перу і донині є найменш відвідуваним матчем чемпіонату світу за всю його історію[30]. Другий матч, який був вирішальним, відбувся через тиждень проти Уругваю[31]. Уругвайці також обіграли перуанців, і тому переможець цієї гри ставав переможцем групи і виходив до півфіналу змагання. Втім, інтриги не вийшло, оскільки протягом трохи більш ніж півгодини Уругвай забив чотири голи румунам і легко довів гру до перемоги 4:0, а згодом і став переможцем усього турніру[32].

Чемпіонат світу 1934

[ред. | ред. код]

Після дебюту на чемпіонаті світу збірна Румунії продовжила грати у Балканському кубку, і в турнірі 1932 року посіла третє місце, а наступного року виграла змагання[33]. Крім того румунці виграли Кубок Центральної Європи серед аматорів 1931–1934 років[34].

У кваліфікації на наступний чемпіонат світу 1934 року румуни зіграли внічию 2:2 із Швейцарією, але швейцарці поскаржилися у ФІФА на вихід на поле у складі триколірних дебютанта Юліу Бараткі, який не має права грати, оскільки того ж року виступав за збірну Угорщини. ФІФА присудила Швейцарії технічну перемогу 2:1[35]. В результаті путівка на мундіаль розігрувалась у другому матчі з Югославією[36]. Саме югослави були фаворитами матчу і вісім разів влучили в каркас воріт[37][38], але румунам вдалося сенсаційно перемогли вдома 2:1 та пробитись на другий поспіль чемпіонат світу[39].

На другому «мундіалі» був змінений формат проведення турніру — замість групового етапу, який був передбачений у першому розіграші, використовувалася олімпійська система, за якої команди починали зі стадії 1/8 фіналу і вибували зі змагання після першого ж програшу. Румунія, яка підсилилась для турніру австрійським тренером Йозефом Уріділем, була «несіяною» і у першому ж раунді потрапила на міцну збірну Чехословаччини. 27 травня 1934 року вони зустрілися з нею на стадіоні «Літторіо» в Трієсті. На 10-й хвилині матчу румуни вийшли вперед після удару Штефана Добаї, але в другому таймі пропустили два голи[40][41]. Поразка означала прощання з турніром після одного матчу[42].

Чемпіонат світу 1938

[ред. | ред. код]
Румунія у матчі проти Куби на чемпіонаті світу 1938 року.

Після невдалого чемпіонату світу Александру Севулеску, з яким збірна посіла 4 місце на Балканському кубку 1934/35. Після цього до команди повернувся Константин Редулеску, з яким команда на Балканському кубку 1935 року посіла останнє 4 місце[43], а наступного року стала переможцем турніру[44]. Крім того з 1936 року була відроджена традиція товариського турніру з Югославією, який після вбивства короля Олександра отримав назву Кубок короля Кароля ІІ. У цьому турнірі 1936 року румуни перемогли 3:2[45], а наступного року гору взяли Югослави 2:1[46]. Надалі до змагання була запрошена також збірна Чехословаччини, і турнір, який розігрувався у 1937—38 роках, отримав назву на честь її президента, ставши Кубком Едварда Бенеша. В боротьбі зп цей трофей румуни по разу зіграли внічию з обома суперниками і по разу програли, посівши таким чином останнє місце, а кубок здобули чехословаки, що не програли жодної гри[47].

У відборі на чемпіонат світу 1938 року румуни мали зіграти проти Єгипту, проте керівництво африканської збірної відмовилося проводити гру під час Рамадану, зазначивши, що грати у футбол у цей час «неможливо». В результаті Румунія отримала пряму путівку на чемпіонат світу без матчів кваліфікації[48]. Таким чином румунська збірна, яку підсилив до турніру її колишній тренер Александру Севулеску, що працював на турнірі у парі з Редулеску, вирушила на третій поспіль чемпіонат світу, який цього разу пройшов у Франції. Лише Бельгія, Франція та Бразилія могли похвалитись таким результатом серед усіх світових збірних. Румунія знову була несіяна, але на гру 1/8 фіналу отримала одного з найслабших суперників, абсолютного дебютанта турніру збірну Куби, яка не мала жодних вагомих досягнень у футболі[49]. Втім гра, що відбулася у Тулузі, завершилася внічию 3:3 після того, як Румунія вела 1:0, але потім двічі змушена була відігруватись, останній раз у додатковий час матчу. Голи у триколірних забили Сілвіу Біндя, Юліу Бараткі та Штефан Добаї[50]. За регламентом у випадку нічиєї матч перегравався, що і відбулося через чотири дні, також у Тулузі. Цього разу сенсаційно Куба перемогла з рахунком 2:1, хоча знову Румунія вела з рахунком 1:0 після першого тайму завдяки голу Добаї[51]. В результаті як і минулого розіграшу, румуни покинули змагання вже після першого раунду. Тим не менш їх нападник Штефан Добаї встановив непересічний рекорд, ставши першим і досі єдиним футболістом, який забивав у всіх матчах на чемпіонатах світу, у яких брала участь його збірна. Він забив Чехословаччині на чемпіонаті світу 1934 та в обох матчах з Кубою на чемпіонаті світу 1938 року, а інший нападник Ніколае Ковач став лише одним із п'яти гравців, які брали участь у всіх перших трьох чемпіонатах світу — у 1930 , 1934 та 1938 роках, поряд із французами Едмоном Дельфуром, Етьєном Маттле і Емілем Венантом, а також бельгійцем Бернаром Воргофом[52].

1940-ті: початок занепаду та найбільша поразка

[ред. | ред. код]

Після чемпіонату світу збірна у 1939 році знову стала володарем Кубок короля Кароля ІІ, обігравши югославів 1:0[53], а 1940 року зіграла у Дунайському кубку разом із Угорщиною та Югославією, але він не був завершений, оскільки другий матч між Румунією та Угорщиною не відбувся через Другий Віденський арбітраж, прийнятий державами Осі 30 серпня 1940 року, згідно з яким румунський регіон Трансильванія був приєднаний до Угорщини, що призвело до напружених стосунків між країнами[54][55]. Надалі, будучи союзником Третього рейху, румуни протягом Другої світової війни грали виключно товариські матчі проти Німеччини, а також її маріонеток Хорватії та Словаччини[56].

1944 року Румунія вийшла зі складу Осі та приєдналась до антифашистської коаліції, через що цього року збірна не грала, і лише наступного року у вересні 1945 року по завершенні війни Румунія знову вийшла на поле, зігравши товариську гру проти Угорщини, поступившись з рахунком 2:7[57]. У 1946 і 1947 роках румуни грали у розіграшах Балканського кубка, посідаючи третє місце, а третій розіграш 1948 року не було завершено, оскільки розрив між Тіто і Сталіним спричинив заборону радянським сателітам грати з Югославією. Крім того увесь Східний блок, до якого потрапила і Румунія, відмовився від участі у першому повоєнному відборі на чемпіонат світу 1950 року, через що румуни вперше у своїй історії пропустили фінальну частину «мундіалю».

Натомість до кінця десятиліття Румунія грала лише товариські матчі проти інших соціалістичних країн. У ті ж роки румунська команда зазнала найбільшої поразки у своїй історії на сьогоднішній день: 6 червня 1948 року Угорщина виграла з рахунком 9:0 у Румунії, авторами голів серед інших були Шандор Кочиш і Ференц Пушкаш[58].

1950-ті: повернення до офіційних матчів та участь в Олімпіаді-1952

[ред. | ред. код]
Збірна Румунії перед товариським матчем проти НДР. 10 листопада 1952 року.

Протягом 1950—1951 років збірна грала виключно товариські ігри[59], а 1952 року поїхала на другу у своїй історії Олімпіаду, що відбулася в Гельсінкі. Втім, там румунам не пощастило із жеребом — у першому ж раунді їм випала зіркова збірна Угорщини, яка переживала свої «золоті» часи. Румуни гідно боролись із більш іменитим суперником, але поступились 1:2 і покинули турнір[60]. Натомість угорці виграли усі свої подальші матчі і стали олімпійськими чемпіонами[61].

У 1953 році румунська збірна брала участь у відборі на чемпіонат світу 1954 року, де двічі перемогла Болгарію, але двічі поступилась чехословакам, через що посіла 2 місце у групі і не вийшла на «мундіаль»[62].

Надалі протягом 1954—1956 років збірна знов грала лише товариські ігри, а 1957 року знову спробувала себе у відборі на чемпіонат світу 1958 року. Цього разу суперниками румунів стали югослави та греки. Румуни зуміли двічі обіграти Грецію, а з Югославіє один раз зіграли внічию, а у другому матчі зазнали поразки, в результаті чого знову стали другими і не змогли пробитись у фінальну стадію турніру[63].

1954 року Румунська футбольна федерація стала членом новоствореної УЄФА, завдяки чому з 1958 року команда стала грати у кваліфікації до дебютного чемпіонату Європи 1960 року. У першому раунді румуни потрапили на Туреччину, яку вдома у першому матчі розгромили з рахунком 3:0, забивши усі свої голи у другому таймі[64]. В матчі-відповіді у Стамбулі турки спробували відігратись, забивши два голи, але на більше господарів не вистачило, в результаті чого румуни вийшли до наступного етапу[65]. Там на румун чекала Чехословаччина, з якими вони нічого не змогли зробити — 0:2 у Бухаресті та 0:3 у Братиславі, в результаті чого і на цей турнір Румунія кваліфікуватись не змогла. Паралельно румуни брали участь і у відборі на футбольний турнір олімпіади 1960 року, але посіли останнє місце у групі з Болгарією та СРСР.

1960-ті: продовження кризи та участь в Олімпіаді-1964

[ред. | ред. код]

Після поразки національної збірної Румунії проти Чехословаччини у відборі до чемпіонату Європи 1960 року, Румунська комуністична партія вирішила зняти всі румунські команди з міжнародних змагань, щоб уникнути ризику подальшого «приниження». Відповідно, збірна Румунії також не брала участь у відбіркових матчах до чемпіонату світу 1962 року, де Румунія мала грати з Італією[66].

Надалі румуни повернулись до кваліфікації до чемпіонату Європи 1964 року, але вже у попередньому раунді потрапили на грізну Іспанію. Вже у першій грі в Мадриді румуни фактично втратили усі шанси, розгромно поступившись 0:6[67]. Домашня перемога 3:1 вже не могла змінити ситуацію, і румуни знову не змогли дебютувати на Євро[68].

Натомість румуни зуміли пройти кваліфікацію на футбольний турнір Олімпійських ігор 1964 року, перемігши спочатку Данію, а потім Болгарію. Там румуни посіли підсумкове 5 місце, яке стало їх найкращим результатом[69]. Втім у січні 2007 року Виконавчий комітет Федерації футболу Румунії вирішив, що матчі, зіграні в рамках Олімпіад (попередні та фінальні турніри), зіграні після 1956 року, більше не повинні бути частиною офіційного списку матчів національної збірної Румунії, натомість включивши їх до матчів олімпійської збірної Румунії[70].

1965 року Румунія взяла участь у відборі на чемпіонат світу 1966 року, де виграла усі три домашні гри проти Туреччини (3:0), Чехословаччини (1:0) та Португалії (2:0), але усі гостьові ігри румуни програли, в результаті посівши лише 3 місце у групі[71].

З наступного року команда вчергове спробувала відібратись на чемпіонат Європи 1968 року. Після 4 матчів у групі румуни з 3 перемогами йшли на першому місці і мали чудові шанси вперше вийти на Євро, але у двох останніх іграх вони спочатку розгромно програли Швейцарії 1:7, а потім і у вирішальному матчі поступились Італії 0:1[72], залишившись таким чином на непрохідному другому місці.

1970-ті: участь у чемпіонаті світу 1970 та подальші спроби покращення рівня

[ред. | ред. код]

Чемпіонат світу 1970 року

[ред. | ред. код]
Збірна Румунії (у блакитних футболках) в грі проти Бразилії на чемпіонаті світу 1970 року.

У 1970 році Румунії нарешті вдалося знову взяти участь у чемпіонаті світу, хоча кваліфікація для збірної почалася дуже невдало з розгрому від Португалії з рахунком 0:3 у Лісабоні. Втім надалі румуни не програли жодної з 5 ігор і посіли перше місце у свій відбірній групі. У фінальній стадії в Мексиці румуни, які були у 4 кошику, отримали «групу смерті», потрапивши у один квартет із чинним чемпіоном світу Англією, а також попереднім чемпіоном і одним з головних претендентів на повернення титулу, збірною Бразилії. Третім суперником команди Анджело Нікулеску була збірна Чехословаччини, яка у минуле десятиліття ставала віцечемпіоном світу та бронзовим призером чемпіонату Європи.

Тим не менш будучи не такими іменитими на папері, у дебютному матчі проти англійців першу реальну можливість відкрити рахунок втратили саме румуни, коли Емеріх Дембровський замикав навіс від Флорі Думітраке, але не поцілив у ворота. Згодом фортуна вже посміхнулася румунам, коли удар Френсіса Лі прийняла на себе поперечка воріт. Врешті-решт долю матчу визначив єдиний гол, забитий збірною Англії завдяки Джеффу Герсту, який обробив флангову передачу, обігравши румунського захисника, і завдав влучного удару між ніг Стере Адамаке[73].

У другому матчі проти чехословаків румуни пропустили вже у дебюті від Ладислава Петраша, який замкнув головою навіс від Богумила Веселого. Румуни, розуміючи, що друга поразка поспіль перекреслює їх шанси на продовження боротьби на першості, значно активізувалися у другому таймі, зумівши не лише зрівняти рахунок, але й вирвати перемогу. Спочатку Александру Нягу обіграв захисника суперників і реалізував вихід на ударну позицію, а згодом він же змусив Яна Злоху сфолити у власному карному майданчику, після чого Флоря Думітраке реалізував пенальті[73].

Перед вирішальним третім матчем ходили чутки про те, що Бразилія, можливо, спеціально дозволить перемогти Румунії, щоб вибити з подальшого розіграшу чемпіонам світу Англії, яку вони вже перемогли у попередньому турі з рахунком 1:0, оскільки південноамериканський гранд все ще розглядав Англію як одну з найбільших перешкод для їх перемоги на турнірі. Але Бразилія, яка вже кваліфікувалася до стадії плей-оф, все одно вийшла на поле основним складом і домінувала по ходу більшої частини гри. ЇЇ рахунок на 19-й хвилині відкрив Пеле, забивши обвідним ударом зі штрафного, а за декілька хвилин перевагу південноамериканців подвоїв Жаїрзіньйо, замкнувши простріл від Кажу на ближній стійці і забивши свій четвертий гол у трьох іграх турніру. Ще в першому таймі одна з нечисленних атак румунів завершилася успіхом завдяки індивідуальній майстерності Флорі Думітраке, який перед влучним ударом пройшов двох бразильських захисників. Відрив своєї команди у два м'ячі на 67-й хвилині відновив Пеле, а згодом влучний удар головою від Емеріха Дембровського за 6 хвилин до завершення гри встановив її остаточний рахунок. В результаті румуни посіли третє місце у групі і вчергове не змогли пройти перший етап чемпіонату світу[73].

Подальші спроби кваліфікуватись на міжнародні турніри

[ред. | ред. код]
Збірна Румунії під час товариської гри проти Нідерландів. 5 червня 1974 року.

Надалі румуни у кваліфікації до чемпіонату Європи 1972 року змогли виграти свою групу, знову виявившись сильніше збірна Чехословаччини, але за тодішнім форматом фінальна частина починалась лише зі стадії півфіналу, тож чвертьфіналі ігри проходили у класичному двоматчевому протистоянні вдома і на виїзді. Румунії в суперник випала Угорщина, з якою вони зіграли 1:1 в гостях і 2:2 вдома. За тодішнім регламентом в такому випадку призначався матч-перегравання на нейтральному полі, який відбувся в югославському Белграді і завершився перемогою угорців 2:1, що означало що румуни знов не змогли дебютувати на європейську першість[74].

Після цього румуни спробували пройти відбір на чемпіонат світу 1974 року. Вони розпочали відбір несподіваною нічиєю 1:1 із слабкою збірною Фінляндії[75], а потім обіграли головного аутсайдера групи Албанію 2:0[76]. Уся головна боротьба переносилась на наступний 1973 рік, на початку якого збірну очолив Валентин Стенеску[77]. Під його керівництвом румуни виграли в албанців (4:1)[78] та східних німців (1:0)[79] і 26 вересня 1973 року Румунія зустрілась проти НДР в Лейпцигу у вирішальній грі. Румунів влаштовувала нічия, але східні німці перемогли з рахунком 2:0, вийшовши на перше місце у групі[80]. В останньому турі Східна Німеччина здобула передбачувану перемогу в Албанії з рахунком 4:1, через що Румунія залишилась другою і не вийшла на «мундіаль», незважаючи на розгромну перемогу над Фінляндією в Бухаресті 14 жовтня з рахунком 9:0, яка досі залишається найбільшою перемогою в історії збірної Румунії[81].

Надалі Румунія не змогла вийти у фінальну стадію чемпіонату Європи 1976 року. Незважаючи на те, що румуни не програли жодної гри у кваліфікації, вони здобули 5 нічиїх у шести зіграних матчах, тому поступились першим місцем в групі Іспанії[82].

Так само Іспанія перегородила румунам шлях на чемпіонат світу 1978 року в Аргентині. Незважаючи на перемогу над іспанцями в Бухаресті з рахунком 1:0, Румунія сенсаційно програла домашню гру Югославії з рахунком 4:6 після того, як по перерві вела з рахунком 3:2. Натомість Іспанія перемогла в Белграді з рахунком 1:0 і здобула собі путівку до Південної Америки[83].

У відборі на чемпіонату Європи 1980 року знову саме Іспанія перегородила румунам дорогу на великий турнір, що сталось втретє поспіль. Але цього разу румуни виступили ще гірше, пропустивши окрім іспанців у таблиці і югославів, ставши таким чином лише третіми[84]. Єдиними успіхами для збірної у другій половині 1970-х стала участь у відновленому Балканському кубку, де у першому розіграші 1973–76 років вони стали другими, поступившись Болгарії у фіналі лише через правило виїзного голу[85], а у наступному турнірі 1977–80 років, який став останнім розіграшем цього змагання, Румунія виграла у фіналі проти Югославії, а найкращим бомбардиром став Ангел Йорденеску з 6 голами[86].

1980-ті: дебют на чемпіонатах Європи

[ред. | ред. код]
Збірна Румунії перед товариським матчем проти Італії. 16 лютого 1980 року.

Збірна Румунії вчергове не змогла кваліфікуватись на чемпіонат світу 1982 року, пропустивши вперед себе у групі відбору Угорщину та Англію. Після цього Федерація футболу Румунії звільнила Валентіна Стенеску, замість якого головним тренером збірної був призначений молодий граючий тренер «Корвінула» Мірча Луческу, а помічником став Мірча Редулеску. Луческу дебютував на посаді тренера збірної в останньому матчі кваліфікації на чемпіонат світу 1982 року зі Швейцарією 11 листопада 1981 року, який вже не мав турнірного значення для румунів і завершився «сухою» нічиєю 0:0[87].

У відбірковій групі до Євро 1984 румуни несподівано випередили не лише Швецію та Чехословаччину, а й чемпіона світу Італію, яка у тому груповому турнірі виступила дуже невдало, здобувши лише одну перемогу (над Кіпром) і вперше у своїй історії вийшли на чемпіонат Європи. Саме в цей час у збірній під керівництвом Луческу дебютував Георге Хаджі, який у майбутньому був визнаний найкращим румунським футболістом ХХ століття[88][89].

На самому чемпіонаті румуни у стартовому матчі у Сент-Етьєні зуміли зіграти внічию з іспанцями. Франсіско Хосе Карраско відкрив рахунок з пенальті, але Румунія зрівняла рахунок перед перервою завдяки голу Ласло Белені[90]. У другому матчі проти ФРН у Лансі румуни знову опинились у ролі наздоганяючих після голу Руді Феллера і зуміли зрівняти рахунок на першій хвилині другого тайму зусиллями Марчела Кораша, але цього разу втримати нічию Румунії не вдалося оскільки той таки Феллер забив переможний гол на 66 хвилині[91]. У останньому третьому матчі, що відбувся у Нанті, румунам була необхідна лише перемога над Португалією для виходу з групи, але через пізній гол від Нене вони програли цей матч і посіли останню сходинку у групі[92], натомість Португалія завдяки цій перемозі вийшла з групи разом з Іспанією, яка здобула перемогу завдяки пізньому переможному гол у матчі проти Західної Німеччини на «Парк-де-Пренс» у Парижі[93].

Луческу працював з командою і у кваліфікації до чемпіонату світу 1986 року. Там румуни потрапили у групу з Англією, Північною Ірландією, Фінляндією та Туреччиною і посіли третє місце, відставши лише на одне очко від північноірландців, що кваліфікувались на «мундіаль». Не зважаючи на невдачу, Луческу залишився на чолі збірної. Втім, після перемоги 4:0 над Австрією у першому матчі кваліфікації на Євро-1988 Луческу був звільнений[94]. Його наступником став Емерік Єней, якому не вдалося пройти цю. Румунам не вистачило лише одного очка, і вчергове румунам шлях закрила збірна Іспанії[95].

Натомість Єней вивів збірну у фінальну частину чемпіонату світу 1990 року, яка стала п'ятим чемпіонатом світу для Румунії. Перед останнім туром відбору румуни відставали від лідера групи Данії на одне очки, але мали особисту зустріч із цією командою. У цій грі підопічні Єнея виграли вдома з рахунком 3:1 завдяки дублю Гаврила Балінта[96] і кваліфікувались до фінального етапу змагання вперше за двадцять років[97].

1990-ті: «золоте» покоління

[ред. | ред. код]

Чемпіонат світу 1990 року

[ред. | ред. код]
Збірна Румунії під час чемпіонаті світу 1990 року перед матчем проти Аргентини. 18 червня 1990 року.

На самому «мундіалі» румуни переконливо здобули перемогу над Радянським Союзом у Барі в першому матчі, де Маріус Лекетуш забив по голу у кожному таймі, принісши перемогу 2:0. Результат був ще більш вражаючим, враховуючи відсутність лідера Георге Хаджі[98]. Через п'ять днів Камерун, який переміг чинного чемпіона Аргентину в першому турі, знову здобув перемогу. 38-річний легендарний африканець Роже Мілла вийшовши на заміну у другому таймі забив двічі, перш ніж Гаврил Балінт відіграв один гол наприкінці гри[99]. Перед останнім матчем Румунії потрібне не програти Аргентині в Неаполі. У Аргентини була така ж кількість очок як і у румун, але менше забитих голів. У гіршому становищі був СРСР — без жодного очка. Навіть розгромна перемога в останньому матчі проти Камеруну не дозволяла Радянському Союзу вийти з групи, якщо в матчі Румунія — Аргентина буде зафіксована нічия. Саме так і сталося. СРСР переміг Камерун з рахунком 4:0, але Румунія та Аргентина забили по одному голу — Педро Монсон вивів Аргентину вперед на 62 хвилині, але Балінт швидко зрівняв рахунок і Румунія зберегла необхідну їй нічию та разом аргентинцями (з другого та третього місця відповідно) з вийшли в 1/8 фіналу[100].

В 1/8 фіналу Румунія вийшла на Ірландію, яка вирішила грати у захисний футбол і румуни за 120 хвилин не змогли зламати оборону острів'ян, завершивши основний і додатковий час з рахунком 0:0[101]. У серії пенальті румун Даніел Тімофте став єдиним гравцем на дві команди, який не зумів забити — його удар відбив Паккі Боннер — через що Румунія вибула зі змагань[102]. Після цього Єней покинув збірну. У період із серпня 1986 року по червень 1990 року Єней провів із командою 39 ігор[103], у тому числі здобувши дві пам'ятні перемоги у матчах проти Іспанії у 1987 році та Італії 1989 року. При цьому саме в команді Єнея сформувалось молоде покоління гравців, народжених у другій половині 1960-х років, яке стало одним з найкращих в історії румунського футболу: Георге Хаджі, Флорін Редучою, Георге Попеску та Йоан Лупеску.

Чемпіонат світу 1994 року

[ред. | ред. код]
Поштова марка Румунії, видана до чемпіонату світу 1994 року.

Румунія несподівано не потрапила на Євро-1992, після того, як зіграла внічию 1:1 в останньому матчі відбору в Софії проти Болгарії, яка вже не мала жодної турнірної мотивації[104]. Через це Шотландія набрала на одне очко більше і вийшла на європейську першість[105].

Відбір на чемпіонат світу 1994 року румуни почали з двох розгромних перемог над Фарерами (7:1) та Уельсом (5:0), але далі результати погіршились. Румуни зазнали на поразки 0:1 в Бельгії та серйозного розгрому 2:5 у Чехословаччині, тому тренера Корнела Діну було звільнено, а його наступником став Ангел Йорденеску. Новий тренер зумів виправити ситуацію, вигравши два матчі і перед останньою грою у Кардіффі проти Уельсу румунам потрібна була перемога, щоб вийти з групи. Гол Георге Хаджі на 33 хвилині дав румунам надію, але на 60 хвилині Дін Сондерс зрівняв рахунок, а вже за хвилину британці отримали шанс на пробиття пенальті і можливість перевернути гру. Втім Пол Бодін зі «Свіндон Тауна» влучив у каркас воріт, не реалізувавши свій удар. Натомість Румунія зуміла забити свій гол завдяки зусиллям Флоріна Редучою і виграти цей матч з рахунком 2:1 та з першого місця вийти з групи[106][107]. Цей гол в підсумку дозволив Редучою з 9 м'ячами стати найкращим бомбардиром європейського відбору на чемпіонат світу.

На самому «мундіалі» 18 червня 1994 року в Лос-Анджелесі румунська команда у дебютній грі зустрілася з Колумбією. І знову головною зіркою був Редучою, який на 16 хвилині відкрив рахунок, а Хаджі на 44 хвилині подвоїв його дальнім ударом з відстані понад 30 метрів. Удар головою Адольфо Валенсії незадовго до перерви відновив інтригу, але у контратаці Редучою наприкінці гри забив ще один гол, встановивши остаточний рахунок 3:1 на користь європейців[108].

Через чотири дні на критому стадіоні «Понтіак Сілвердоум» в передмісті Детройта Румунія зустрілася зі Швейцарією. Головною проблемою стадіону був створений через дах парниковий ефект, оскільки відсутність кондиціонерів сприяла сильній спеці та вологості[109]. Перший тайм закінчився рівним рахунком — на гол Алена Сюттера румуни відповіли влучним пострілом Хаджі, але у другому таймі на полі залишилась лише одна команда. Швейцарія, яка вже акліматизувалася на стадіоні, оскільки за кілька днів до того грала там із господарями і за словами головного тренера Роя Годжсона зіткнулась із екстремальною температурою та вологістю[110], розбила Румунію в другому таймі та забила три голи, здобувши несподівану перемогу 4:1[111].

В результаті у останньому турі тільки успіх проти господарів змагання, Сполучених Штатів, які ще не програвали на турнірі, виводив Румунію до стадії плей-оф. Повернувшись на знайомий по першому матчі стадіон «Роуз Боул» у Лос-Анджелесі, румуни знов показали якісну гру і перемогли завдяки єдиному голу Дана Петреску на 17 хвилині[112].

Незважаючи на те, що румуни виграли групу, у 1/8 фіналу їх суперником стала зіркова Аргентина, щоправда без Дієго Марадони, якого щойно дискваліфікували з турніру за вживання наркотиків[113]. Втім лідер румунів Редучою також не міг зіграти у тій грі через перебір жовтих карток, але його відсутність чудово замінив Іліє Думітреску, який відзначився дублем вже до 18 хвилини, в перерві між якими Габрієль Батістута відзначився з пенальті за латиноамериканців. У другому таймі Георге Хаджі забив третій гол, на який аргентинці відповіли лише одним результативним ударом від Абеля Бальбо, завдяки чому румуни перемоги 3:2 і вперше у своїй історії вийшли до чвертьфіналу чемпіонату світу[114].

У чвертьфіналі проти Швеції команди довгий час не могли відкрити рахунок. Лише за тринадцять хвилин до кінця матчу швед Томас Бролін забив гол після вдалого удару зі штрафного, а на 88 хвилині Редучою зрівняв рахунок, знову зі штрафного. У додатковий час Редучою, який став одним з відкриттів турніру[115], забив ще раз після помилки Патріка Андерссона. Незабаром Швеція залишилась у меншості після вилучення Стефана Шварца, але не зважаючи на це румунам не вдалось втримати перевагу і на 115 хвилині нападник Кеннет Андерссон зміг у повітрі переграти румунського воротаря Флоріна Пруню, який грубо помилився на виході і забити головою рятівний м'яч, перевівши гру у серію пенальті[116]. Пруня поїхав на турнір як запасний воротар, але замінив в основі Богдана Стелю, після поразки 1:4 від швейцарців. Згодом тренер Йорденеску згадував, що Стеля на тренуваннях краще відбивав пенальті і жалкував що не виставив на цю серію Богдана[117], оскільки Пруня не відбив жодного м'яча (Гокан Мільд не влучив у ворота), а його скандинавський колега Томас Равеллі зумів парирувати удари Дана Петреску та Міодрага Белодедічі. В результаті румуни програли серію пенальті 4:5 і припинили виступи на турнірі[118]. Незважаючи на прикру поразку, цей результат і досі залишається найкращим для триколірних в історії чемпіонатів світу[119].

Чемпіонат Європи 1996 року

[ред. | ред. код]

Виступи на міжнародних турнірах

[ред. | ред. код]

     Господарі       Переможці       Фіналісти       Третє місце       Четверте місце  

Чемпіонат світу

[ред. | ред. код]
Чемпіонат світу
Рік Раунд Місце І В Н П М+ М-
Уругвай 1930 Груповий етап 8 2 1 0 1 3 5
Італія 1934 1/8 фіналу 12 1 0 0 1 1 2
Франція 1938 9 2 0 1 1 4 5
Бразилія 1950 Не брали участь
Швейцарія 1954 Не пройшли кваліфікацію
Швеція 1958
Чилі 1962 Відмовилися від участі
Англія 1966 Не пройшли кваліфікацію
Мексика 1970 Груповий етап 10 3 1 0 2 4 5
Німеччина 1974 Не пройшли кваліфікацію
Аргентина 1978
Іспанія 1982
Мексика 1986
Італія 1990 1/8 фіналу 12 4 1 2 1 4 3
Сполучені Штати Америки 1994 1/4 фіналу 6 5 3 1 1 10 9
Франція 1998 1/8 фіналу 0 4 2 1 1 4 3
Японія Південна Корея 2002 Не пройшли кваліфікацію
Німеччина 2006
Південно-Африканська Республіка 2010
Бразилія 2014
2018
Катар 2022
Сполучені Штати Америки Мексика Канада 2026 Буде визначено
Усього 7/22 21 8 5 8 30 32

Чемпіонат Європи

[ред. | ред. код]
Чемпіонат світу
Рік Раунд Місце І В Н П М+ М-
Франція 1960 Не пройшли кваліфікацію
Іспанія 1964
Італія 1968
Бельгія 1972
Соціалістична Федеративна Республіка Югославія 1976
Італія 1980
Франція 1984 Груповий етап 7 3 0 1 2 2 4
Німеччина 1988 Не пройшли кваліфікацію
Швеція 1992
Англія 1996 Груповий етап 15 3 0 0 3 1 4
Нідерланди Бельгія 2000 1/4 фіналу 7 4 1 1 2 4 6
Португалія 2004 Не пройшли кваліфікацію
Австрія Швейцарія 2008 Груповий етап 11 3 0 2 1 1 3
Україна Польща 2012 Не пройшли кваліфікацію
Франція 2016 Груповий етап 19 3 0 1 2 2 4
Європа 2020 Не пройшли кваліфікацію
Німеччина 2024 Буде визначено
Усього 5/16 16 1 5 10 10 21

Ліга націй УЄФА

[ред. | ред. код]
Ліга націй УЄФА
Рік Ліга Група І В Н П М+ М- П/П Рей
Португалія 2018—19 C 4 6 3 3 0 8 3 32-е
Італія 2020—21 B 1 6 2 2 2 11 9 ▬ 26-е
Нідерланди 2022—23 B 3 6 2 1 3 6 8 29-е
2024—25 C Буде визначено
Усього 18 7 6 5 25 20

Гравці збірної

[ред. | ред. код]
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Поточний склад

[ред. | ред. код]

Наступні 26 гравців були оголошені у списку збірної для участі у Євро-2024.

Вік гравців наведено на день початку змагання (14 червня 2024 року), дані про кількість матчів і голів — на 17 травня 2024 року.

№ Поз. Гравець Дата народження (вік) Ігри Голи Клуб
1 1ВР Флорін Ніце (1987-07-03)3 липня 1987 (вік 36 років) 21 0 Туреччина Газіантеп
2 2ЗХ Андрей Раціу (1998-06-20)20 червня 1998 (вік 25 років) 17 1 Іспанія Райо Вальєкано
3 2ЗХ Раду Дрегушін (2002-02-03)3 лютого 2002 (вік 22 роки) 16 0 Англія Тоттенгем Готспур
4 2ЗХ Адріан Рус (1996-03-18)18 березня 1996 (вік 28 років) 20 1 Кіпр Пафос
5 2ЗХ Йонуц Неделчару (1996-04-25)25 квітня 1996 (вік 28 років) 27 2 Італія Палермо
6 3ПЗ Маріус Марін (1998-08-30)30 серпня 1998 (вік 25 років) 17 0 Італія Піза
7 4НП Деніс Алібек (1991-01-05)5 січня 1991 (вік 33 роки) 37 5 Катар Аль-Муайдар
8 3ПЗ Александру Чікилдеу (1997-07-08)8 липня 1997 (вік 26 років) 36 4 Туреччина Коньяспор
9 4НП Георге Пушкаш (1996-04-08)8 квітня 1996 (вік 28 років) 41 11 Італія Барі
10 3ПЗ Яніс Хаджі (1998-10-22)22 жовтня 1998 (вік 25 років) 34 5 Іспанія Депортіво Алавес
11 2ЗХ Нікушор Банку (1992-09-18)18 вересня 1992 (вік 31 рік) 35 2 Румунія КС Університатя (Крайова)
12 1ВР Гораціу Молдован (1998-01-20)20 січня 1998 (вік 26 років) 10 0 Іспанія Атлетіко (Мадрид)
13 3ПЗ Валентин Міхейле (2000-02-02)2 лютого 2000 (вік 24 роки) 20 4 Італія Парма
14 3ПЗ Даріус Олару (1998-03-03)3 березня 1998 (вік 26 років) 17 0 Румунія Стяуа
15 2ЗХ Андрей Бурке (1993-04-15)15 квітня 1993 (вік 31 рік) 27 1 Саудівська Аравія Аль-Ухдуд
16 1ВР Штефан Тирновану (2000-05-09)9 травня 2000 (вік 24 роки) 1 0 Румунія Стяуа
17 3ПЗ Флорінел Коман (1998-04-10)10 квітня 1998 (вік 26 років) 14 1 Румунія Стяуа
18 3ПЗ Резван Марін (1996-05-23)23 травня 1996 (вік 28 років) 55 3 Італія Емполі
19 4НП Денис Дрегуш (1999-07-06)6 липня 1999 (вік 24 роки) 10 2 Туреччина Газіантеп
20 3ПЗ Денніс Ман (1998-08-26)26 серпня 1998 (вік 25 років) 23 7 Італія Парма
21 3ПЗ Ніколає Станчу (капітан) (1993-05-07)7 травня 1993 (вік 31 рік) 69 14 Саудівська Аравія Дамак
22 2ЗХ Василе Могош (1992-10-31)31 жовтня 1992 (вік 31 рік) 6 0 Румунія ЧФР (Клуж-Напока)
23 3ПЗ Деян Сореску (1997-08-29)29 серпня 1997 (вік 26 років) 16 0 Туреччина Газіантеп
24 2ЗХ Богдан Раковіцан (2000-06-06)6 червня 2000 (вік 24 роки) 1 0 Польща Ракув
25 4НП Даніель Бірлігя (2000-04-19)19 квітня 2000 (вік 24 роки) 2 0 Румунія ЧФР (Клуж-Напока)
26 3ПЗ Адріан Шут (1999-04-30)30 квітня 1999 (вік 25 років) 1 0 Румунія Стяуа

Бомбардири

[ред. | ред. код]

Найкращі голеадори збірної (на 10 червня 2020 року)[120]:

35 — Адріан Муту (77 матчів)
35 — Георге Хаджі (124)
30 — Юліу Бодола (48)
25 — Віорел Молдован (70)
25 — Чипріан Маріка (72)
23 — Ласло Белені (102)
21 — Флорін Редучою (40)
21 — Дуду Джорджеску (40)
21 — Ангел Йорденеску (57)
21 — Родіон Кеметару (73)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б The FIFA/Coca-Cola World Ranking. FIFA. 4 квітня 2024. Процитовано 4 квітня 2024.
  2. ↑ Златни куп краља Александра и остала блага. wordpress.com. Процитовано 19 травня 2024.
  3. ↑ 8 iunie 1922. Primul meci din istoria nationalei de fotbal. A1.RO (RO) . Процитовано 19 травня 2024.
  4. ↑ Povestea primului meci al echipei naționale a României: De la nunta regală, direct în tribune | Federația Română de Fotbal. frf.ro. 2 червня 2022. Процитовано 19 травня 2024.
  5. ↑ Nicolae, Razvan (8 червня 2022). 100 de ani de la primul meci al naţionalei României! Cum s-a implicat Regina Maria în naşterea selecţionatei. Povestea echipamentului inedit al tricolorilor. Foto. Fanatik.ro (рум.). Процитовано 19 травня 2024.
  6. ↑ Romania - List of International Matches. www.rsssf.org. Процитовано 19 травня 2024.
  7. ↑ Yugoslavia vs Romania, 8 June 1922. eu-football.info (англ.). Процитовано 19 травня 2024.
  8. ↑ 100 de ani de la primul meci din istoria naționalei, Iugoslavia - România 1-2. GSP (рум.). Процитовано 19 травня 2024.
  9. ↑ Design, Zoth (24 січня 2017). De Ziua Unirii Principatelor: Debutul ”tricolorilor”. Ripensia Sport Magazin (ro-RO) . Процитовано 19 травня 2024.
  10. ↑ Friendship Cup (Romania and Yugoslavia). www.rsssf.org. Процитовано 19 травня 2024.
  11. ↑ Romania vs Poland, 3 September 1922. eu-football.info (англ.). Процитовано 20 травня 2024.
  12. ↑ National team of Romania - 1922 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 20 травня 2024.
  13. ↑ National team of Romania - 1923 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 20 травня 2024.
  14. ↑ Romania vs Yugoslavia, 10 June 1923. eu-football.info (англ.). Процитовано 20 травня 2024.
  15. ↑ FIFA.com. web.archive.org. 8 лютого 2009. Процитовано 20 травня 2024.
  16. ↑ Netherlands vs Romania, 27 May 1924. eu-football.info (англ.). Процитовано 20 травня 2024.
  17. ↑ National team of Romania - 1924 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 20 травня 2024.
  18. ↑ National team of Romania - 1925 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 20 травня 2024.
  19. ↑ Yugoslavia vs Romania, 3 October 1926. eu-football.info (англ.). Процитовано 20 травня 2024.
  20. ↑ Friendship Cup (Romania and Yugoslavia). www.rsssf.org. Процитовано 20 травня 2024.
  21. ↑ Balkan Cup (for Nations). www.rsssf.org. Процитовано 20 травня 2024.
  22. ↑ Lisi, Clemente Angelo; A History of the World Cup, 1930—2010; p. 9–19 ISBN 0810877538
  23. ↑ Seddon, Peter (2005). The World Cup's Strangest Moments. London: Robson. с. 8—9. ISBN 1-86105-869-1.
  24. ↑ Rupert Colley, The World Cup In An Hour (History In An Hour, 2010) p. 3
  25. ↑ 25 datos que quizás no conozcan... (PDF). fifa.com. Процитовано 20 травня 2024.
  26. ↑ 1930 FIFA World Cup Uruguay ™ - Matches - Argentina-Mexico. fifa.com (англ.). Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 19 травня 2019.
  27. ↑ 1930 FIFA World Cup Uruguay ™ - Matches - Argentina-France. fifa.com (англ.). Архів оригіналу за 25 червня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  28. ↑ World Cup 1930 finals. Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation (RSSSF). (англ.)
  29. ↑ 1930 FIFA World Cup Uruguay ™ - Matches - Romania-Peru. fifa.com (англ.). Архів оригіналу за 9 червня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  30. ↑ Campomar, Andreas (2014). Golazo! The Beautiful Game from the Aztecs to the World Cup. New York City: Riverhead Books. ISBN 978-0-698-15253-3.
  31. ↑ 1930 FIFA World Cup Uruguay ™ - Matches - Uruguay-Romania. fifa.com (англ.). Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 19 травня 2019.
  32. ↑ Uruguay 1930. BBC Sport. 11 квітня 2002. Процитовано 25 лютого 2007.
  33. ↑ Balkan Cup (for Nations). www.rsssf.org. Процитовано 22 травня 2024.
  34. ↑ Central European Cup for Amateurs 1931-1934. www.rsssf.org. Процитовано 22 травня 2024.
  35. ↑ National team of Romania - 1933 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 22 травня 2024.
  36. ↑ National team of Romania - 1934 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 22 травня 2024.
  37. ↑ Време (Belgrade), №4421, 30 Apr 1934; Дигитална Народна библиотека Србије
  38. ↑ Политика (Belgrade), №9322, 30 Apr 1934; Дигитална Народна библиотека Србије
  39. ↑ Romania vs Yugoslavia, 29 April 1934, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  40. ↑ Sport és Kritika (Timișoara), №38, 28 May 1934; Biblioteca Centrală Universitară Cluj-Napoca
  41. ↑ Pozor (Olomouc), №131, 28 May 1934; Vědecká knihovna v Olomouci
  42. ↑ 1934rom. web.archive.org. 14 лютого 2018. Процитовано 22 травня 2024.
  43. ↑ National team of Romania - 1935 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 22 травня 2024.
  44. ↑ National team of Romania - 1936 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 22 травня 2024.
  45. ↑ Romania vs Yugoslavia, 10 May 1936. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  46. ↑ Yugoslavia vs Romania international football match report. eu-football.info. Процитовано 22 травня 2024.
  47. ↑ Eduard Benes' Cup 1937/38. www.rsssf.org. Процитовано 22 травня 2024.
  48. ↑ Dietschy, Paul (6 червня 2013). Making football global? FIFA, Europe, and the non-European football world, 1912–74. Journal of Global History. 8 (2): 288. doi:10.1017/S1740022813000223. S2CID 162747279.
  49. ↑ History of the World Cup Final Draw (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2013. Процитовано 26 березня 2012. (англ.)
  50. ↑ Cuba vs Romania, 5 June 1938, World Cup. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  51. ↑ Cuba vs Romania, 9 June 1938, World Cup. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  52. ↑ „Doar bunicul și alți 4 fotbaliști din lume au fost la primele 3 Mondiale” » Povestea lui Nicolae Kovacs. GSP (рум.). Процитовано 22 травня 2024.
  53. ↑ Romania vs Yugoslavia, 7 May 1939. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  54. ↑ National team of Romania - 1940 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 22 травня 2024.
  55. ↑ Danube Cup 1940/41. www.rsssf.org. Процитовано 22 травня 2024.
  56. ↑ Romania National Team 1940-1949 - Details. www.rsssf.org. Процитовано 22 травня 2024.
  57. ↑ Hungary vs Romania, 30 September 1945. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  58. ↑ Hungary vs Romania, 6 June 1948. eu-football.info (англ.). Процитовано 22 травня 2024.
  59. ↑ National team of Romania - 1950 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 2 червня 2024.
  60. ↑ Hungary vs Romania, 15 July 1952. eu-football.info (англ.). Процитовано 2 червня 2024.
  61. ↑ Games of the XV. Olympiad - Football Tournament. www.rsssf.org. Процитовано 2 червня 2024.
  62. ↑ National team of Romania - 1953 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 2 червня 2024.
  63. ↑ National team of Romania - 1957 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 2 червня 2024.
  64. ↑ Romania vs Turkey, 2 November 1958,. eu-football.info (англ.). Процитовано 2 червня 2024.
  65. ↑ Turkey vs Romania, 26 April 1959,. eu-football.info (англ.). Процитовано 2 червня 2024.
  66. ↑ National team of Romania - 1960 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 2 червня 2024.
  67. ↑ Spain vs Romania, 1 November 1962,. eu-football.info (англ.). Процитовано 2 червня 2024.
  68. ↑ Romania vs Spain, 25 November 1962,. eu-football.info (англ.). Процитовано 2 червня 2024.
  69. ↑ Games of the XVIII. Olympiad - Football Tournament. www.rsssf.org. Процитовано 2 червня 2024.
  70. ↑ Popescu, Adam (16 січня 2007). FRF a "curatat" palmaresul nationalei. Evenimentul Zilei (рум.). Процитовано 2 червня 2024.
  71. ↑ National team of Romania - 1965 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 2 червня 2024.
  72. ↑ Romania vs Italy, 25 June 1967,. eu-football.info (англ.). Процитовано 2 червня 2024.
  73. ↑ а б в World Cup 1970 Final Stage: Game Details [Архівовано 12 січня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  74. ↑ Hungary vs Romania, 17 May 1972,. eu-football.info (англ.). Процитовано 9 червня 2024.
  75. ↑ Finland vs Romania, 20 September 1972, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 9 червня 2024.
  76. ↑ Romania vs Albania, 29 October 1972, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 9 червня 2024.
  77. ↑ 100 de ani de la nașterea lui Valentin Stănescu, antrenorul care a eliminat Barcelona cu Steaua, Interul cu Dinamo, Leeds cu Craiova, dar care a iubit cu adevărat doar Rapidul. GSP (рум.). Процитовано 9 червня 2024.
  78. ↑ Albania vs Romania, 6 May 1973, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  79. ↑ Romania vs East Germany, 27 May 1973, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  80. ↑ East Germany vs Romania, 26 September 1973, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  81. ↑ Romania vs Finland, 14 October 1973, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  82. ↑ National team of Romania - 1975 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 10 червня 2024.
  83. ↑ National team of Romania - 1977 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 10 червня 2024.
  84. ↑ National team of Romania - 1979 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 10 червня 2024.
  85. ↑ Balkan Cup (for Nations). www.rsssf.org. Процитовано 10 червня 2024.
  86. ↑ Balkan Cup (for Nations). www.rsssf.org. Процитовано 10 червня 2024.
  87. ↑ Switzerland vs Romania 1982 World Cup qualification match report. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 24 липня 2020.
  88. ↑ Planet World Cup - Legends - Gheorghe Hagi. www.planetworldcup.com. Процитовано 10 червня 2024.
  89. ↑ FIFA Tournaments - Players & Coaches - Gheorghe HAGI - Player Profile - FIFA.com. web.archive.org. 24 вересня 2015. Процитовано 10 червня 2024.
  90. ↑ Romania vs Spain, 14 June 1984, Euro. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  91. ↑ West Germany vs Romania, 17 June 1984, Euro. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  92. ↑ Portugal vs Romania, 20 June 1984, Euro. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  93. ↑ National team of Romania - 1984 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 10 червня 2024.
  94. ↑ Mircea Lucescu, football manager. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  95. ↑ National team of Romania - 1987 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 10 червня 2024.
  96. ↑ Romania vs Denmark, 15 November 1989, World Cup qualification. eu-football.info (англ.). Процитовано 10 червня 2024.
  97. ↑ National team of Romania - 1989 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 10 червня 2024.
  98. ↑ Romania vs Soviet Union match report. eu-football.info. Процитовано 12 червня 2024.
  99. ↑ Cameroon vs Romania match report. eu-football.info. Процитовано 12 червня 2024.
  100. ↑ Argentina vs Romania. eu-football.info. Процитовано 12 червня 2024.
  101. ↑ Rep. of Ireland vs Romania. eu-football.info. Процитовано 12 червня 2024.
  102. ↑ 1990rom. web.archive.org. 7 лютого 2018. Процитовано 12 червня 2024.
  103. ↑ Romanian National Team Coaches. www.rsssf.com. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 14 січня 2022.
  104. ↑ Bulgaria vs Romania match report. eu-football.info. Процитовано 16 червня 2024.
  105. ↑ National team of Romania - 1991 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 16 червня 2024.
  106. ↑ World Cup Football: Raducioiu's raid leaves Wales bereft: Bodin and Southall blunders set to haunt Welsh. .independent.co.uk. Процитовано 16 червня 2024.
  107. ↑ National team of Romania - 1993 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 16 червня 2024.
  108. ↑ Colombia vs Romania. eu-football.info. Процитовано 17 червня 2024.
  109. ↑ Cart, Julie (20 червня 1993). Germany Wins, 2-1, in Tropical Silverdome : Soccer: Experiment with indoor natural grass appears to succeed, but heat and humidity are daunting. Los Angeles Times. Процитовано 16 червня 2024.
  110. ↑ published, Louis Massarella (5 червня 2014). What Roy Hodgson learned with Switzerland at USA '94. fourfourtwo.com (англ.). Процитовано 16 червня 2024.
  111. ↑ Romania vs Switzerland match report. eu-football.info. Процитовано 16 червня 2024.
  112. ↑ United States vs Romania match report. eu-football.info. Процитовано 16 червня 2024.
  113. ↑ Verhovek, Sam Howe (1 липня 1994). WORLD CUP '94;After Second Test, Maradona Is Out of World Cup. The New York Times. Процитовано 17 червня 2024.
  114. ↑ 1994rom. web.archive.org. 31 січня 2018. Процитовано 17 червня 2024.
  115. ↑ Madeleine – Florin Raducioiu. Rivista Undici (it-IT) . 23 вересня 2016. Процитовано 17 червня 2024.
  116. ↑ Florin Prunea a rememorat, după 28 de ani, gafa din meciul cu Suedia, de la CM 1994: "Îmi venea să fac o groapă". www.digisport.ro (рум.). Процитовано 17 червня 2024.
  117. ↑ EXCLUSIV Anghel Iordănescu recunoaște după 25 de ani marea eroare de la meciul cu Suedia: „Am greșit! Trebuia să-l schimb pe Prunea cu Stelea la penalty-urile contra Suediei”. GSP.ro (англ.). Процитовано 17 червня 2024.
  118. ↑ Romania vs Sweden match report. eu-football.info. Процитовано 17 червня 2024.
  119. ↑ National team of Romania - 1994 - statistics. www.romaniansoccer.ro. Процитовано 17 червня 2024.
  120. ↑ Найкращі бомбардири збірної Румунії на сайті RSSSF [1] [Архівовано 10 грудня 2008 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Склад збірної Румунії з футболу на міжнародних чемпіонатах
ЧС 1930 • ЧС 1934 • ЧС 1938 • ЧС 1970 • ЧЄ 1984 • ЧС 1990 • ЧС 1994 • ЧЄ 1996 • ЧС 1998 • ЧЄ 2000 • ЧЄ 2008
Національні футбольні збірні Європи (зона УЄФА)
Нині діючі
Австрія • Азербайджан • Албанія • Англія • Андорра • Бельгія • Білорусь • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Вірменія • Гібралтар • Греція • Грузія • Данія • Естонія • Ізраїль • Ірландія • Ісландія • Іспанія • Італія • Казахстан • Кіпр • Косово • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Мальта • Молдова • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Північна Ірландія • Північна Македонія • Польща • Португалія • Росія • Румунія • Сан-Марино • Сербія • Словаччина • Словенія • Туреччина • Угорщина • Уельс • Україна • Фарерські острови • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Чорногорія • Швейцарія • Швеція • Шотландія
Колишні
Румунія Румунія в темах
Держава
Державні символи
Економіка
Географія
Історія
Населення
Культура
Спорт
Інше
Тематичні сайти
Довідкові видання
Fandom (англ.)
Нормативний контроль
футбольний м'яч Це незавершена стаття про футбольну збірну.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Збірна_Румунії_з_футболу&oldid=42828792